Іва́н Фе́дорович Драч (* 17 жовтня 1936, Теліжинці Тетіївського району Київської області) — український поет,перекладач, кіносценарист, драматург, державний і громадський діяч. Перший голова Народного Руху України(1989). Герой України (2006).
Біографія
Народився в родині робітника радгоспу. Після закінчення Тетіївської середньої школи викладав російську мову й літературу в семирічці села Дзвеняче Тетіївського району. Працював інструктором Тетіївського райкому ЛКСМУ по зоні діяльності МТС. 1955–1958 служив в армії.
Від 1958 навчався у Київському університеті. Виключений за політичні погляди; у вересні 1961 перейшов на заочний відділ і став працювати в редакції газети «Літературна Україна». Закінчив Вищі сценарні курси в Москві. Тоді ж написав перші вірші, деякі з них були критичними по відношенню до радянської влади. Член КПРС в 1959-1990 рр.
До того ж часу відносяться перші контакти Івана Драча з українськими дисидентами. Однак після їх розгону та арештів радянським режимом Іван Драч написав відкритий лист, у якому каявся через ці контакти (травень 1966), після чого стосунки Івана Драча і офіційної влади суттєво покращились. Драч неодноразово у різкій формі засуджував буржуазний націоналізм, вславляв діяльність комуністичної партії, як у виступах, так і в поезії. Разом з тим, 30 червня 1966 ЦК Компартії України схвалив постанову про серйозні недоліки в організації виробництва кінофільмів на Київській кіностудії ім. О. Довженка, в якій піддавалися критиці кінострічки «Криниця для спраглих» (автор сценарію І. Драч, режисер Ю. Іллєнко)[1]. У 1976 він отримав Державну премію УРСР ім. Т. Г. Шевченка за свою збірку віршів.
У 1983 Івану Драчу було присуджено Державну премію СРСР з літератури за збірку віршів російською мовою «Зеленые врата» (М., 1980).
Іван Драч працював у газетах «Літературна Україна» і «Батьківщина», а також на кіностудії ім. О. П. Довженка. Після початку Перебудови відновив контакти в дисидентських колах.
На І з'їзді Народного Руху України за перебудову 7-10 вересня 1989 р. був обраний його головою: з 1109 делегатів І з'їзду 38 голосів «проти», 15 — «утрималися» — всі інші — «за». (1-й заступний голови Руху — Конєв Сергій Іванович, заступники:Володимир Яворівський, Володимир Черняк, Михайло Горинь).
З 28 лютого по 4 грудня 1992 він був співголовою НРУ разом з В'ячеславом Чорноволом і Михайлом Горинем.
Пізніше очолив громадську організацію — Товариство "Україна-Світ". Історія цього товариства за радянських часів була тісно пов'язана з КДБ. Громадським товаристо значилося тільки про чуже око.
Весною 1990 р. обраний депутатом Верховної Ради України від Артемівського (№ 259) виборчого округу. За нього проголосувало 66,38% виборців.
На парламентських виборах 31 березня 2002 р. І.Драч виступав у списку «Нашої України» під номером 31. Таким чином, він втретє стає членом Парламенту України.
Творчість І. Драча набула широкої популярності як в СРСР, так і за кордоном. Його поезії відомі в перекладах на російську (кілька окремих видань), білоруську, азербайджанську, латиську, молдавську, польську, чеську, німецьку та інші мови[2].
Творчість
Творчий шлях розпочав у період «хрущовської відлиги». Дебютував 1961, коли київська «Літературна газета» опублікувала його поему-трагедію «Ніж у сонці».
Член Спілки письменників України з 1962.
Учасник урочистостей в Кам'янці-Подільському (25 жовтня 1988) з нагоди відкриття меморіальної дошки на будинку, де народився Микола Бажан.
За радянських часів створив цілі цикли віршів, присвячених Леніну й комуністичній партії, до якої й сам належав. За часів Незалежності друкував поезії, скеровані проти Тимошенко, брав участь у заходах уряду Януковича.
Нагороди
- 1976 — Державна премія УРСР імені Тараса Шевченка за збірку поезій «Корінь і крона»
- 1983 — Державна премія СРСР
- 16 жовтня 1996 — орден князя Ярослава Мудрого V ступеня — за вагомий особистий внесок у розвиток національної культури, зміцнення зв'язків держави з українцями за її межами[3]
- 21 серпня 2001 — орден князя Ярослава Мудрого IV ступеня — за значний особистий внесок у соціально-економічний та культурний розвиток України, вагомі трудові досягнення та з нагоди 10-ї річниці незалежності України[4]
- 19 серпня 2006 — звання Герой України з врученням ордена Держави — за самовіддане служіння українському народові, втілене у поетичному слові та відстоюванні ідеалів свободи і демократії[5]
- 19 серпня 2011 — відзнака Президента України — ювілейна медаль «20 років незалежності України»[6]
- 17 жовтня 2011 — орден князя Ярослава Мудрого III ст. — за визначний особистий внесок у збагачення національної культурно-мистецької спадщини, багаторічну плідну творчу та громадсько-політичну діяльність[7]
Видані книги
Поезії
- «Соняшник» (1962).
- «Протуберанці серця» (1965).
- «Дихаю Леніним» (1965).
- «Балади буднів» (1967).
- «Поезії» (1967).
- «До джерел» (1972).
- «Корінь і крона» (1974).
- «Київське небо» (1976).
- «Дума про вчителя» (драматична поема, 1977).
- «Сонячний фенікс» (1978).
- «Сонце і слово» (1978).
- «Американський зошит» (1980).
- «Січнева балада 1924 року» (1980).
- «Шабля і хустина» (1981).
- «Драматичні поеми» (1982).
- «Київський оберіг» (1983).
- «Соняшник» (1985).
- «Теліжинці» (1985).
- «Храм сонця» (1988).
Інші
- Збірка кіноповістей «Іду до тебе» (1970).
- Збірка статей і нотаток «Духовний меч» (1983).
- Драч І. Ф., Кримський С. Б., Попович М. В. Григорій Сковорода: Біографічна повість. — К.: Молодь, 1984. — 214 с. — (Серія біографічних творів «Уславлені імена». Випуск 60).
- Драч І. Ф., «Політика» (статті, доповіді, виступи, інтерв'ю) (1997).
Зібрання творів[ред. • ред. код]
- Вибрані твори. — Т. 1—2. — К., 1986.
Кінематографічні роботи[ред. • ред. код]
Автор сценаріїв фільмів:
- «Криниця для спраглих» (1964),
- «Камінний хрест» (1968),
- «Іду до тебе» (1971),
- «Пропала грамота» (1972),
- «Дід лівого крайнього» (1974),
- «І в звуках пам'ять відгукнеться...» (1986),
- мультфільму «Крила»,
- «Вечори на хуторі біля Диканьки» (1983),
- «Мама рідна, любима» (1986, у співавт.),
- «Вінчання зі смертю» (1992, у співавт.),
- «Таємниця Чингісхана» (2002, у співавт.) тощо.
Автор спогадів про С. Параджанова «Трагічна квітка» (див.: Сергій Параджанов. Злет. Трагедія. Вічність. К., 1994). Очолює Меморіальний фонд Івана Кавалерідзе.
І. Драчу присвячено телефільм Р. Єфіменка «Іван Драч. Кредо» (1990).
Немає коментарів:
Дописати коментар